Станув сніг, забриніли струмки на Донбасі,
Ніжним співом пташиним щебече весна.
Тільки струни душі тріпотять від боязні,
Коли йде по землі братовбивча війна.
Серед ночі, в Луганську сирена завила.
Знов атака. У місто снаряди летять.
І райони вогнем мінометним накрило.
В підземеллях, рятуючись, люди сидять.
Колисає маленьку кровиночку ненька,
У підвалі, в кутку, на підлозі сирій.
Колискову наспівує сину тихенько:
“ Люлі — люлі, засни мій синочку малий.
Я з тобою, не плач, янголятко невинне.
І нехай мила казка насниться тобі.
Скоро будемо жити ми в іншій країні,
Де немає фашизму, немає війни.
Україну винищує влада продажна.
Засинай кришеня і скоріш підростай.
А як виростеш — воїном станеш відважним
І, як батько, від зла захищатимеш край.
В наших душах вогонь до Вітчизни палає.
Не страшиться народ наш тернистих стежин.
Серед бруду нацизму перлина засяє
І свята Новоросія встане з руїн!
Розцвіте над землею веселка барвиста,
Будуть золотом вкриті пшеничні поля,
І будинки нові гордо встануть над містом.
Люлі — люлі, не бійся, я тут, янголя.
Ми з тобою.....”, - і голос її обірвався.
Заревіла земля, затремтіло вікно.
Мабуть, десь недалеко снаряд розірвався.
На підлогу посипалось біле вапно.
А під ранок, все стихло та попелом вкрилось.
І зітхнула з полегшенням ненька — земля.
У сльозах, над дитиною, мати схилилась.
І, крізь сон, посміхнулося їй немовля.
(Вірші Соломії Галицької)
|
Стаял снег. Заиграли ручьи на Донбассе.
Нежным пением птиц зазвучала весна.
Только стонет душа. Этот мир ей ужасен.
Когда землю святую терзает война.
Среди ночи в Луганске сирена завыла.
Вновь атака. В районы снаряды летят.
Снова город огнём миномётным накрыло.
В подземельях сырых луганчане сидят.
Мать к груди малыша своего прижимает,
Согревая любя за холодной стеной.
Колыбельную тихо ему напевает:
“Люли — люли. Усни мой сыночек родной.”.
Я с тобою. Не плачь, ангелочек невинный.
Пусть волшебная сказка приснится тебе.
Скоро будем мы жить в новом крае былинном,
Где царить будет мир и добро не земле.
Убивает народ президент наш продажный.
Спи спокойно, малыш, поскорей подрастай.
Скоро вырастешь, воином станешь отважным.
Как отец твой родной, защищать будешь край.
В наших душах к отечеству пламя пылает.
Не боится народ наш тернистых путей.
Среди грязи фашизма алмаз засияет.
Новороссия выживет! Станет сильней!
Снова радуга в небе зажжется цветная.
Золотая пшеница украсит поля.
И, как прежде, дома вознесутся над краем.
Нас богатствами щедро одарит земля.
Мы с тобой...”,- и тут голос её оборвался.
Заревела земля, задрожало окно.
За стеной миномётный снаряд разорвался.
Штукатуркою белою пол замело.
А под утро всё стихло и пеплом укрылось.
Кровоточили раны на мокрой земле.
На коленях, в слезах, мать над сыном склонилась.
А малыш - улыбнулся ей мирно во сне.
(Стихи Соломии Галицкой)
|
ENG